Рельєф «Проповідь святого Бернардина» з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків надійшов на реставрацію в Національний науково-дослідний реставраційний центр у 2017 році. Багатофігурна композиція виконана з цільного масиву дерева листяної породи розміром 73×66,5×12,5 см. Надзвичайно цінний експонат, атрибутований заступником генерального директора Музею Живковою О.В. як твір італійських майстрів Джованні Амброджо та Джованні П’єтро де Донаті, виконаний наприкінці XV – на початку XVI ст., потребував у першу чергу консерваційних заходів. Фарбовий шар поліхромного розпису відлущувався від ґрунту, що створювало загрозу додаткових утрат значно постраждалого від часу унікального пам’ятника. Невідкладну допомогу рельєфу надав реставратор першої категорії відділу реставрації поліхромної скульптури Туряк Ярослав. Ретельно та обережно закріпляв фахівець хворі ділянки і далі поступово видаляв верхній шар щільних забруднень, які за довгі роки в’їдалися у фактуру рельєфу. Після видалень бруду на обличчях і руках персонажів на місцях утрат верхнього брунатного фарбового шару проявилися ділянки світлого тепло-вохристого кольору. І дійсно, рельєф дивував сюжетом, викликав питання, чому італійські майстри зобразили святого Бернардина чорношкірим, який читає проповіді такій же чорношкірій пастві. Спільно з науковцями Музею було прийняте рішення про подальші дій. Після додаткового, більш розширеного фізико-хімічного дослідження фарбових шарів та експериментів з підбору оптимальних методів реставрації Ірина Сапєгіна – реставратор вищої кваліфікації темперного живопису – скрупульозно, під мікроскопом видалила пізні нашарування брунатного кольору з рук і облич фігур. Маленьке диво сталося – паства перетворилася на європейську, «рожеволику». А щодо самого Бернардина, то він залишився з темним кольором обличчя і рук, і ось чому. З самого початку, навіть при поверхневому огляді пам’ятки, було зрозуміло – фігура святого дороблена значно пізніше, ніж сам рельєф: недосконалі форми, відсутність бездоганності виконання, недолуга імітація втрат золочення – усе свідчило про роботу іншого, менш талановитого автора фігури проповідника. Окрім того, при дослідженні фарбових шарів скульптури Бернардина було виявлено тільки один – брунатний. Ніякого світлого інкарнату у святого ніколи не існувало, з самого початку його створили темношкірим. Тому спільне рішення фахівців Центру та Музею було залишити фігуру святого у первісному вигляді. І хоча виникає деякий дисонанс у смисловому сенсі експоната, вважаємо, у цьому разі знайдено єдиний можливий компроміс між естетикою, автентичністю та історією побутування унікального музейного предмета.