Науково-дослідний відділ реставрації творів з металу

Під час заснування Державних науково-дослідних реставраційних музейних майстерень у 1938 році було створено відділ реставрації предметів художньої промисловості. У 1969 році організовано відділ з реставрації виробів ужиткового мистецтва, на базі якого з середини 1980-х років почав працювати сектор реставрації творів з металу. 2009 року його реорганізовано в науково-дослідний відділ реставрації творів з металу.

У різні роки в підрозділі працювали Георгій Волков, Олександр Мінжулін, Євген Нестеренко, Роберт Усманов, Олена Борис, Олег Зайченко, Сергій Шелапов та інші. Нині у відділі працюють художники-реставратори вищої категорії Віктор Голуб (завідувач з 2002 року), Олександра Головченко, Олександр Орищак, другої категорії – Геннадій Дриль. Художники-реставратори проходили навчання, стажування, брали участь у наукових семінарах, конференціях, проводили експериментальні дослідження. Таким чином, за цей період формувалися принципи та підходи в реставрації предметів з металу, вивчалися та вдосконалювалися методики, освоювалися нові матеріали.

За останні десятиліття силами колективу відділу повернуто до життя сотні пам’яток історії та культури Музейного фонду України, багато з яких є окрасою музейних колекцій. Серед відреставрованих музейних предметів дароносиці, шати до ікон, потири, оправи до Євангелій, клейноди, виготовлені з дорогоцінних металів на замовлення козацької старшини XVII–XVIII ст., ювелірні вироби часів Київської Русі з відомих скарбів, холодна та вогнепальна зброя козацької доби, середньовічні мечі X–XI ст., оздоблені інкрустацією, предмети з відомих археологічних комплексів доби бронзи, скіфського періоду, епохи великого переселення тощо; скульптура, декоративне мистецтво, предмети інтер’єру західного та східного мистецтва, дрібна пластика і под.

Часто предмети з металу поєднані з матеріалами органічного походження або оздоблені ними, що завжди враховується при виборі матеріалів та послідовності методів реставрації. Така різноманітність потребує ґрунтовних знань з технології виготовлення, властивостей матеріалів, історії художньої обробки металів та їхніх сплавів, стилістики предметів певних історичних періодів тощо. У реставраційній практиці музейний метал умовно поділяють на «історичний або новий» та «археологічний». Це потребує виокремлення 2 методів і підходів в реставрації. Передумовою реставрації є детальне вивчення та дослідження об’єкта й визначення стану його збереженості. За результатами фізичних, фізико-хімічних, технологічних та мистецьких досліджень складається програма консерваційно-реставраційних заходів.

Складною для розв’язання проблемою є забезпечення збереженості археологічних предметів із заліза, срібла, бронзи, свинцю. Часто артефакти перебувають в аварійному, фрагментарному стані, із втратами та тенденцією до подальшого руйнування. Кожного разу це приводить до певних головоломок та пошуку рішень, враховуючи етичні та естетичні правила. Окремо розглядається питання відтворення втрачених фрагментів або частин предмета. Проте реконструкція частин предмета є виключною мірою і можлива за наявності прямих аналогій та відповідної аргументації. Іноді для надання художньої та конструктивної цілісності предмету використовують нейтральні матеріали, які візуально відрізняються від оригіналу.

Основними завданнями художників-реставраторів є збереження історичної достовірності предметів з металу, призупинення процесу їх руйнації, виявлення художніх та історичних особливостей, надання можливості експонувати, зберігати та транспортувати. Художники-реставратори відділу постійно вдосконалюють методи реставрації, вивчають та випробовують нові матеріали.