У Національному науково-дослідному реставраційному центрі України завершена реставрація надзвичайно цікавого музейного предмета — плащаниці ХVІІІ ст. з Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

Серед плащаниць, які зберігаються в музеї, стан цієї плащаниці був критично руйнівним. Зважаючи на це, завідувачка науково-дослідного відділу реставрації творів з тканини та шкіри, художник-реставратор вищої кваліфікаційної категорії Тетяна Мінжуліна при обстеженні музейної колекції обрала саме цей музейний предмет для здійснення першочергової реставрації.

Плащаниця потребувала негайного порятунку. Її не можна було ні підняти, ні підвісити – вона практично розсипалася. Живописна частина мала значні втрати фарбового шару і продовжувала відшаровуватися від основи, яка у свою чергу втратила властивості і стала схожою на крихку, повністю перегорілу яєчну шкаралупу. Поверхня була вкрита загальними пило-грязьовими та численними локальними забрудненнями різного походження. Не менш пошкодженим було й тканинне обрамлення плащаниці: розриви, висипання й утрати, окислення металевих ниток та деформації шовку внаслідок нерівномірного зсідання вишивки.

На першому етапі реставрації фахівці стикнулися з неординарною ситуацією. Плащаниця свого часу була змонтована на загальне полотно з льону і складалася з двох частин – живопису та шовкового з вишивкою обрамлення. Між шарами підкладки і живопису був чималий шмат ватного наповнювача – «подушка», яка робила зображення випуклим і, до речі, сприяла прогресуванню додаткових руйнівних процесів, які відбувалися з живописним зображенням. Реставратори закріпили критично загрозливі відставання живопису, а потім обережно демонтували шовкову, вишиту орнаментом тканину.

Над плащаницею працювали три відділи: відділ реставрації творів олійного живопису, а саме: художник-реставратор Катерина Коваль під керівництвом завідувача відділу, реставратора вищої кваліфікаційної категорії Володимира Папушенка, науково-дослідний відділ реставрації творів з тканини та шкіри, де, у повному сенсі, рятували тканинну частину музейного предмета завідувачка відділом Тетяна Мінжуліна разом з реставратором вищої кваліфікаційної категорії Марією Бухаріною, та науково-дослідний відділ фізико-хімічних досліджень, у якому завідувачка цим відділом Віра Распопіна визначала склад живопису й вишивки плащаниці.

Застосовуючи свої певні методики реставрації щодо різних матеріалів та технік, фахівці двох реставраційних підрозділів мали по суті однакові завдання: закріплення, консервування пошкоджених часом і умовами використання складових плащаниці. Потрібно було видалити забруднення, відновити та доповнити втрати музейного предмета для надання йому в подальшому експозиційного вигляду. Незадовільний стан збереженості живописної частини потребував дублювання й практично унеможливлював повернення випуклої форми середника, яка, до речі, була зроблена значно пізніше, ніж сама плащаниця. До того ж тканинна частина плащаниці була занадто тонка та зношена. На засіданні розширеної науково-реставраційної ради Центру художники-реставратори запропонували натягнути живопис на підрамок музейного типу, розмір якого визначено з урахуванням ширини обрамлення з шовкової тканини. З таким рішенням погодились і фахівці-реставратори, і співробітники Національного музею українського народного декоративного мистецтва, присутні на засіданні.

Під час реставрації науковцям і реставраторам Центру вдалося вивчити і дослідити цікаві подробиці з історії створення плащаниці. Так завідувачка науково-дослідного відділу фізико-хімічних досліджень визначила склад живопису плащаниці, який свідчив про час створення зображення – друга половина XVIII століття.

Реставратори тканини звернули увагу на те, що вишита тахта використана повторно. Поле плащаниці з темно-рожевої тахти зшите з чотирьох фрагментів, які були вишиті раніше. Імовірно, фрагменти, які були застосовані для виготовлення обрамлення живопису плащаниці, мають інше походження і використовувалися спочатку за іншим призначенням. Тому можна вважати, що вік тканини більший, ніж живописної частини.

Фахівцями науково-дослідного відділу реставрації творів з тканини та шкіри був вивчений і каліграфічний напис тропаря з Біблії по рожевому тканинному полю, який частково втрачений, а саме – його закінчення: БЛАГОУХАННЫЙ ВО ГРОБ НОВЫЙ ВОНМИ ПОЛОЖИВЪ. Унаслідок значного пошкодження тканини цей напис майже не прочитується, однак окремі літери та частини слів указують на ймовірність саме його в цій частині обрамлення.

Після реставрації на тканині з лицьового боку віднайдено залишки ктиторського напису, який має зазначення дати: «Стараніемъ … _аштомъ … губерского секретаря Еа..пі..фія … Самоиловича, с сажитахніцею анною григориевною 1792 …».

Завдяки саме цьому тексту можна визначити час створення плащаниці – 1792 рік.

Реставрація і дослідження експоната з Національного музею українського народного декоративного мистецтва завершені. Відновлені фрагменти плащаниці змонтовані в єдиний музейний предмет, який буде максимально безпечно зберігатися та експонуватися на натягнутій на підрамок льняній основі.