Триває флешмоб #мовавільних до Дня української писемності та мови, який відзначається 27 жовтня. І хотілося б пригадати емоційний, у часи війни, здається, навіть щемливий вірш українського поета, драматурга, перекладача, постать якого опосередковано пов’язана з нашим закладом, – вірш Валентина Бичка (1912–1994) «Українська мова».

Мово моя українська —
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня —
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана.
І аж до скону залишена
В серці моїм.